Бровари вірять

Проповідь Циганюка Романа Орестовича

У своєму житті людина завжди шукає плоду, або наслідків її зусиль, старань, чи домагань. Згадайте, як тільки народжується дитя, ми відразу чогось від нього очікуємо: щоб сказало «а-гу-у», мама, тато, щоб почало ходити і сиділо на місці, щоб сиділо тихо і усе нам розповідало. Пізніше вже не тільки хтось, а й ми самі від себе чекаємо якихось результатів чи плодів: ми вчимо і сподіваємось запам’ятати, тренуємось і сподіваємось виглядати, цей список можна було б продовжувати і продовжувати. Напевно це нормально, адже кожен з нас так поступає. Більше того, читаючи Слово Боже, ми знаходимо, що Господь також чекає від нас плодів. (Iван.15:5)

Скажіть мені будь-ласка, а які плоди людина може приносити? Так, люди ніколи не розділялися на тих хто приносить плоди і на тих, хто плоди не приносить. Єдина різниця між нами у тім, які плоди ми прагнемо приносити і приносимо.

Сьогодні для нас важливим є те, як приносити добрі плоди.

Хтось заздалегідь може сказати, що людина по природі своїй добра, і тільки обставини з зовні примушють її приносити погані плоди. Але скажіть мені будь-ласка, якщо яблуню посадити в погані умови це вплине на те, що вона родитиме? Так звісно, її плоди можуть бути меншими, не такими соковитими чи солодкими, але ж це все-рівно будуть яблука.

Хтось інший може сказати що людина по природі своїй є грішною, і не зможе приносити добрих плодів. Однак запрошую вас прочитати одну притчу, записану в книзі пророка Ісаї: (Iс.5:1,2) Ця притча відображає народ Ізраїльський, а разом і з ними увесь народ Божий. Скажіть будь ласка, яким був той виноград, який посадив Господь? Так, він був найкращий. Це говорить про те, що у основі нашої природи стоїть не гріх.

Давайте звернемо увагу на Євангеліє від Луки, і ці вірші, з шостого розділу будуть центром наших досліджень: (Лук.6:43-45)

Зверніть увагу на те, що ці слова з Біблії підтверджують те, про що ми говорили раніше. «Нема доброго дерева, що родило б злий плід, ані дерева злого, що родило б плід добрий.» Якщо ми робимо щось добре, то це означає, що ми дерева добрі, а якщо ми поступаємо погано, то тоді ми є й такими деревами. Але ж тут щось не так, адже в природі такого не буває. І це правда, таємниця цього становища знаходиться у останніх двох реченнях нашого центрального тексту: «. Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!» Тут ми бачимо дуже чітку закономірність. Тобто, якщо ви хочете знати що завтра говоритимуть ваші уста, та робитимуть ваші руки, подивіться, чим сьогодні наповнюється ваше серце.

Ця думка дуже гарно відображена Давидом у першому псалмі: (Пс.1:1-3)

Друзі, скажіть мені будь-ласка, що легше, контролювати те, що наповнює моє серце, чи те, що виходить з моїх уст? Напевно легше все ж таки контролювати образ життя, аніж вуста. Послухайте як про це говорить Апостол Яків: (Як.3:5-10)

Так, контролювати свої слова та діла це не той метод, який може допомогти нам стати кращими в своїй основі, треба звертати увагу на те, що наповнює наше серце.

Звичайно, і в цьому питанню не все так легко, адже ми живемо в долині гріха, і не можемо повністю відокремитись від навколишнього суспільства. Однак пригадайте, якою була молитва Ісуса, коли він просив за нас: (Iван.17:6-17)

Бог по молитві Ісуса робить сьогодні усе, щоби ми, живучи у цьому гріховному світі могли приносити добрі плоди, Він сіє добре насіння, обкопує, удобрює, а ми приймаємо рішення, і часто, щоб приносити ці плоди ми повинні пам’ятати ще одну істину: «По правді, по правді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе». (Iван.12:24)

Ото ж, як ви бачите з цих слів, другим разом нам треба помирати для того, що хочемо впустити в наше серце, але, чому там не місце.

Але і тут ми не самі у цих стараннях. Павло у листі до Коринтян написав: (2Кор.9:8-9)

А М І Н Ь